м. Львів, пл. Музейна 1
тел.: +38 (032) 235-42-27
Про нас

Свічка – більше, ніж світло! Це твердження подорожує віками ще від древніх римлян і аж крізь час середньовічного Львова.

Львівська свічкова мануфактура заснована у Львові у 2013 році та покликана відродити традиції ремісництва. У нашій майстерні ми перетворюємо парафін та віск у свічку, даючи їм душу – гніт. Тому запрошуємо Вас поринути у світ затишку та спокою, які даруватиме Вам наша продукція, виготовлена руками наших майстрів.

Свічка – не лише світло! У нашому випадку це ще й допомога жінкам, які потрапили у кризову ситуацію. У співпраці із громадською організацією «Народна допомога», ми підтримуємо жінок уз кризового центру, даючи їм місце праці у нашій майстерні, а також надаємо їм фінансову підтримку для поточних витрат Жіночого центру.


Передісторія

В часи Середньовіччя Львів являв собою маленьке місто, оточене оборонними мурами з вежами. Основними заняттями тодішніх жителів Львова були торгівля та ремесла. На початку XV ст. в місті діяли 14 ремісничих цехів, які об’єднували 500 майстрів- ремісників 36 ремесел, як то: столярі, боднарі, колодії, токарі, лучники, стрільники, щитники, гарбарі, кушнірі, сідельчаки, шапкарі, гребінники, шевці, кравці, пекарі, різники, пивоварі, мельники, олійники,  воскобійники та інші.

До 16 століття спільний цех мали усі ремісники, які для своїх виробів вживали луг, попіл та вапно (мильники, свічкарі). Цей цех спільно з двома іншими утримував так звану Струмілову башту, яка розташовувалася поряд з Краківською брамою, навпроти костелу Марії Сніжної. Незважаючи на спротив Ради міста, у 1575 році цехова спілка цих ремісників роз’єдналася за видами діяльності.

Виробництво воску було однією з найвигідніших галузей торгівлі. Львівський віск купувало, серед інших, абатство Санкт Галлен, розташоване на березі Баденського озера.

Воскобійня у Львові розташовувалася на вуличці Вузькій (сучасна вул. Памви Беринди), яка впиралася у міський мур. Після розібрання міських мурів у XVIII ст. вулиця Вузька стала наскрізною, а у 1894 р. її перетнула лінія електричного трамваю. Сьогодні поряд з вулицею розташовано приміщення Old City Hostel. 

Топильня воску (cerefrixorium) була монополією міста. Вона постачала сировину виробникам свічок, яких називали – candelarii або luminatores.

В Середньовіччі виробництво свічок у Львові було розповсюджене набагато більше, ніж виробництво мила. Важливе місце серед виробників свічок у місті посідали монахи. Відомо, що черниці при церкві та монастирі Введення Богородиці (тепер не існує, розташовувалися біля сучасної вул. Гайдамацької) мали привілей на виготовлення свічок та постачали їх до всіх церков Львова.

Процес виготовлення свічок був тісно пов’язаний із витоплювання лою (жиру), який скуповували спеціальні грифники. Далі сировина формувалася у вигляді каменю, що мав певні параметри вигляду та ваги. Статут цеху передбачав виробництво обмеженої кількості таких каменів – не більше 24.

Ціна виробів, яка мала бути однаковою в купецьких крамах та ремісничих лавках, залежала від ціни жиру та сала в миловарінні, ціни жиру та воску в свічництві, пшениці - у крохмалівництві.

В XVII ст. з міській скарбниці Львова щомісячно витрачалося близько 1 золотого на свічки, виготовлені спеціально для бургомістра. Можливо, їх запалювали під час служби в костелі за здоров’я бургомістра та успіхи міста під час його правління. Сума, що витрачалася на цей ритуал, коливалася від 3 до 18 золотих на рік.

Відомо, що під час урочистостей у Латинській катедрі витрачалися від 5 до 9 золотих на свічки. На віск для свічок для вівтаря каплиці Ради міста з скарбниці виділялося від 13 до 18 золотих.

Маємо згадки про різні види свічок, які виготовлялися у Львові. Від типових костельних чи храмових та столових до бенгальських та ялинкових.

У ХІХ ст. використання свічок у побуті продовжувало користувалося попитом, про що може свідчити розгалужена мережа виготовлення та розповсюдження виробів з воску. Як і в середньовіччі, виробництво мила та свічок доповнювали одне одного.